Японська фігурка Манекі-Неко

Манекі-Неко (招き猫, досл. "зваблива кішка") - це відома японська фігурка, яка, як вважають, приносить удачу господареві. На сьогоднішній день їх зазвичай виконують з кераміки або пластику. Фігурка зображує кішку, класично бобтейла японської породи, з лапою, піднятою в жесті японського вабить жесту. Статуетки часто виставляються в магазинах, ресторанах, пачинко, хімчистках, пралень, барах, казино, готелях, нічних клубах та інших підприємствах, в основному, поруч зі входом. Деякі манеки-неко обладнані механічною лапою, яка плавно рухається вперед-назад.

Манеки-неко можуть бути самих різних кольорів і стилів і відрізняються за ступенем деталізації. Традиційні кольори-білий, чорний, червоний і золотий. Крім фігурок, манеки-неко можна зустріти у вигляді брелоків, скарбничок, ароматизаторів повітря, горщиків і безлічі інших носіїв. Манекі-Неко іноді називають просто "щасливими кішками".

Історія

У більшості випадків вважають, що манекі-Неко виникли в Токіо (тоді називався Едо), хоча деякі вимагають, що це був Кіото. Манекі-Неко вперше виникли в кінці періоду Едо в Країні висхідного сонця. Найбільш ранні записи про манекі-Неко з'являються в "Буко ненпе" (хронології Едо), датованої 1852 роком. На Укійо-е Утагави Хіросіге "Дзерурі-мати Ханка но дзу", написаної також в 1852 році, намальовано, як марусіме-Неко, різновид манекі-Неко, реалізується в храмі Сенсо в Токіо. У 1876 році, в еру Мейдзі, про нього згадується в газетній статті, і є свідчення того, що в цей час одягнені в кімоно манекі-Неко поширювалися в святилище в Осаці. Реклама манекі-Неко 1902 року вказує на те, що до початку століття вони були популярні. Крім того, точне походження манекі-Неко невідоме.

Дерев'яна форма для манекі-Неко і статуетки Окіагарі-Кобосі Дарума періоду Едо, XVIII століття. Бруклінський музей.

Деякі відзначають схожість між жестом манекі-неко і жестом кішки, що вмиває морду. Існує японське забобон, що кішка, що вмиває морду, означає швидку появу гостя. Це повір'я, зі свого боку, може бути пов'язано з ще більш давньої китайської прислів'ям, яка говорить, що якщо кішка вмиє морду, то піде дощ. Таким чином, можливо, з'явилося марновірство, що фігурка кішки, що вмиває морду, приверне клієнтів. У власній праці "Різне з Юяна" автор Дуань Чэнши (803?-863), що жив в Китаї при династії Тан, писав: "якщо кішка підніме лапу над вухами і вмиє морду, то прийдуть покровителі". Скульптури кішок, що миють вуха (хоча за стильовим рішенням вони значно відрізняються від манекі-Неко) [як?], були знайдені ще за часів династії Північна Вей (386-534 рр.

Існує дуже багато легенд про народження манекі-Неко, найпоширенішою з яких вважається легенда про храм Готоку-дзі. У сімнадцятому столітті в маленькому дзенському храмі в Сетагая, Токіо, жив бідний чернець. Хоча його життя було дуже важким, він ділив власну мізерну їжу з власною домашньою кішкою, яка забрела в храм. Як то господар самурай ІІ Наотака з району Хіконе Домен прямував на полювання, як раптом вибухнула гроза, і йому знадобилося шукати притулку під великим деревом недалеко від храму. Сховавшись там, він помітив кішку, яка підняла одну лапу, як би махаючи йому в бік храму. Цікавий, він вийшов з власного укриття і попрямував до храму, щоб краще розглянути дивну кішку. Коли він це робив, блискавка зруйнувала дерево, під яким він тільки що стояв. Навотака був такий вдячний, що став покровителем храму і відремонтував його, зробивши набагато просторіше. Коли кіт пішов з життя, його поховали на спеціальному кладовищі для кішок. У храмі була виконана скульптура манекі-Неко в пам'ять про цього особливого кота, який з того часу шанується.

За іншою версією, згідно з народною казкою, господар збіднілого магазину (або заїжджого двору, таверни, храму і т.д.) прихистив голодного бездомного кота, хоча у нього самого ледь вистачало на прожиток. У вдячність кішка сіла перед входом в магазин і стала кликати покупців, таким чином принесши процвітання в якості нагороди благодійному власнику. З того часу "зваблива кішка" стала символом удачі для господарів дрібного бізнесу.